Чоловіча психологія на реальному прикладі
До мене в терапію прийшов чоловік. Хотів розібратись у собі. Мене завжди насторожують такі запити, бо звучать дуже узагальнююче. Дуже часто я чую у цій фразі інше – зі мною щось не так і це треба виправити. Бо коли з вами все гаразд, ні з чим розбиратися не треба – ви просто живете своє життя. Але якщо з чимось треба розібратися, то щось там не в порядку. Добре, йдемо розбиратися)
Коли чоловік каже, що хоче розібратися в собі, він може додати ще, що не живе, а існує. Коли я питаю, що означає для нього поняття “існую”, він відповідає, що це означає безцільне життя. При спробі з’ясувати, як виглядає саме його безцільне життя, відчуваю злість та роздратування у його голосі, які він намагається приховати та придушити. Відповідає мені роздратованим голосом – а як відповідати на це запитання? Ніби я маю знати правильну відповідь. Він чекає від мене того самого, що й від себе.
Мені здається, що між запитом “хочу розібратися в собі”, фразою “безцільне життя” та питанням “як відповідати” – величезна прірва. Навіть порожнеча. У цій порожнечі мала бути людина, а її там немає. Або є, але ховається. І від себе, і від інших, зображуючи когось, у кого, звісно, життя не безцільне. І у будь-якого кроку і навіть зітхання є і має бути мета та користь. Без користі не можна. Не можна бути марним. І без мети не можна. Інакше життя в тебе безцільне.
Чоловіча психологія часто про контроль
Таким чоловікам дуже важливо ще й контролювати. Нескінченний контроль всього та всіх. Все має бути у полі зору та зоні досяжності. Все, що поза контролем – лякає і тому знецінюється. Але найголовніше – він має контролювати себе. Саме відпустити контроль над самим собою лякає найбільше.
Інстинктивно, на сесіях із такими клієнтами я беру контроль над клієнтом, віддзеркалюючи його ставлення до себе. Я рідко питаю таких чоловіків, чого вони хочуть, віддзеркалюючи їхнє ставлення до себе. Мені складно відчувати під час сесій, віддзеркалюючи їхню напругу. Чоловікам рідко спадає на думку ідея, що існувати – це і є весь час тримати контроль, не знати чого ти хочеш і не відчувати. Це все точно не про ЖИТТЯ.
Ми говоримо про дружбу. Друзі залишилося мало з віком. Чому так відбувається, мій клієнт практично не замислюється. Він каже, що всім друзям щось потрібне від нього. А навіщо йому друзі, що його використовують? І він не спілкується. Він не знає, що дружба, як і будь-які стосунки, завжди коктейль з різних емоцій. Там не тільки кохання-морква, сміх та задоволення – там ще й конфлікти, і злість у них. Але чи є право у чоловіка, який має все під контролем, на почуття, тим більше на злість? Стає зрозуміло, звідки береться існування – там точно немає дружби, а емоції пригнічені. Дружба та емоції завжди там, де життя. Але там де життя – завжди втрати, біль та розчарування.
Цей чоловік каже – що ж мені, чи плакати, якщо друзі так зі мною. А якщо плакати, то що станеться, питаю я?
Чоловіча психологія та сумні цифри
Численні дослідження свідчать, що лише третина чоловіків, у яких виявлено депресію, звертаються за психологічною допомогою. Дві третини, що залишилися, швидше за все, як кажуть мої клієнти чоловіки, “справляються” самі. Тільки один дев’ятий чоловік йде до психотерапії, хоча якщо говорити про жінок – то там кожна п’ята. Хоча є обнадійлива картина – в Англії цей розрив практично скоротився в останні роки.
Звичка справлятися самому начебто вшита в код чоловіка. Справляєшся – значить, контролюєш. Не справляєшся – значить, контролюватимуть тебе. Така ригідна зв’язка унеможливлює рух життя в застиглій психіці. Саме так народжується “існування”.
Коли ти був щасливий востаннє, питаю клієнта? Щиру відповідь можна отримати ближче до кінця сесії, коли з’являється надія, що за “неправильну” відповідь не знецінять. Коли ти був щасливий востаннє, я питаю знову. Коли щось робив, він відповідає. А що ти робив, уточнюю я.
Мій клієнт востаннє був щасливим, коли складав пазл. Якось три години складав пазл, але тут же пояснює, що він нічого не робив у цей момент. Що це була марна трата часу. І в цій фразі стільки гіркої правди про те, що щастя стає “нічим”, а життя вимірюється не щастям, а результатом продуктивно проведеного часу. Але як говорилося у фільмі Акіро Куросави “Жити” – а хіба це життя?
